«Страшно, дуже страшно». З Костянтинівки і сіл навколо їдуть навіть ті, хто досі терпів

Близько 8500 цивільних лишались у Костянтинівці станом на початок червня (на початок 2022 року тут жили близько 70 тисяч). Волонтери і правоохоронці, які евакуйовують з ризиком для життя містян та мешканців навколишніх сіл, у розмові з Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) зауважують зростання числа охочих виїхати. Кажуть, це пов'язано зі збільшенням кількості обстрілів російських військ – і збільшенням кількості жертв цих обстрілів.

У такій загрозливій ситуації співробітники гуманітарної місії «Проліска» не лише вивозять людей до притулків у відносно тилових містах Донеччини, – вона організувала медичний транспорт для хворих та літніх людей. Їх перевозять до більш безпечних регіонів під наглядом медичних працівників.

Кореспондент Радіо Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) побував на евакуаціях з місць, де люди говорять про одне: страх російських дронів. І таки наважуються виїхати – хтось більше не витримує життя в постійній небезпеці, для когось останньою краплею стає втрата житла.

Бронежилети вдягаємо вже у Дружківці. Адже, застерігає Євген Ткачов, начальник гуманітарного центру гуманітарної місії «Проліска» у Донецькій області, село Миколайпілля, яке ще кілька тижнів тому вважали тиловим, – стало украй небезпечним.

Воно розташоване неподалік від Костянтинівки і Дружківки і якраз перебуває на лівому фланзі угруповання військ РФ, що рухається до Костянтинівки трасою Покровськ – Костянтинівка.

Жителі тікають із села

«У цей бік почався наступ росіянців: побільшало дронів, які випалюють логістику. Наприклад, FPV-дрони, «Молнії» (ударні дроні літакового типу – ред.) та всілякий інший непотріб; прилітають КАБи. Тому стало дуже небезпечно, і через це масово виїжджають люди . У кого є можливість – вивозять майно; а стареньких ми евакуйовуємо маленькими автомобілями», – пояснює співробітник «Проліски».

Цього дня з Миколайпілля маємо вивезти літнє подружжя. Заїжджаємо на вулицю і бачимо напівзруйновану будівлю місцевого дитсадка. Він ще димить. Навпроти дитсадка побиті приватні будинки. Біля одного з них люди вантажать речі у «газельку».

Євген зупиняє авто, від розбитого дому до нас підходить місцева жителька. Просить евакуювати сусідку – та хоче виїхати, але не може додзвонитися на жоден номер «гарячих ліній».

Волонтер обіцяє вивезти жінку. Їдемо трохи далі. Зупиняємося біля потрібного дому. До нас підходить та сама сусідка, яка хоче виїхати, – Ніна Іванівна.

«Як мені викликати волонтерів? – питає старенька у Євгена Ткачова. – Хочу виїхати, адже дім побило. А живу сама».

Євген обіцяє приїхати за годину, після евакуації подружжя.

«Я терпіла, терпіла. Думала, що усе минеться. А оце сьогодні добряче прилетіло. Страшно тут, треба їхати», – зітхає Ніна Іванівна і йде збирати речі.

«Росіяни нас ненавидять, бо горілку жеруть…»

А подружжя стареньких жителів Миколайпілля вже чекає на нас із речами. Підходимо до жінки, питаємо ім’я. Селянка хоче відповісти, та не може: її душать сльози.

Урешті розповідає, що звати її Наталею. З чоловіком Володимиром прожили у Миколайпіллі пів століття. Російський боєприпас, каже жінка, поцілив у дитсадок десь о пів на третю ранку.

«У хаті все попадало. Зі стелі все посипалося. А ми вже давно збиралися виїжджати. Тепер тут страшно, дуже страшно», – схлипує жінка.

З нею прощається сусідка Варвара. Каже, теж буде виїжджати, і вже придбала квиток до Дніпра.

«Вирішила їхати, бо вже дуже страшно. Постійно дрони літають », – ділиться жінка.

Поміж тим Євген Ткачов завантажує речі Наталі та Володимира, і ми їдемо до притулку, що розташований у сусідньому містечку.

Дорогою Наталя переповідає, що не спить уже четвертий день поспіль, – через вибухи.

Читайте також: Війна дронів: наскільки далеко зможуть залетіти FPV до кінця року?

А Володимир каже, що народився у Миколайпіллі, 44 роки пропрацював трактористом: «Наше село завжди було пречудове: тихе, красиве, робота була, дитсадок працював. Я весь вік прожив тут, проробив тут. А тепер – душа рветься за рідне село! »

А Наталя додає: їхня донька колись завідувала цим, розбитим військами РФ, дитсадком.

«А тепер росіяни прокляті розбили садочок, – плаче жінка. – Росіяни пішли на нас війною, хочуть нас убить. Я про це казала ще в 2014 році. Вони нас ненавидять, бо горілку жеруть, а ми пашемо тут!»

Біля притулку нас уже зустрічають двоє доньок пари і спеціально обладнаний автомобіль для медичної евакуації, що доправить подружжя на Закарпаття.

«Це мої батьки, і я теж проживаю в селі Миколайпілля. Мені теж хату розбили. Тому ми виїхали трохи раніше. Я дуже вдячна за те, що ви їх витягнули звідти. А тепер уже будемо шукати житло і будемо мати надію, що знайдемо себе в Україні », – розповідає нам Яна, одна з доньок літнього подружжя.

Потім лікарі оглядають стареньких і готуються до подорожі на Закарпаття, а ми повертаємося до села за Ніною Іванівною.

«Сама росіянка. Але і досі не розумію»

Поки ми їхали до Миколайпілля, селянка вже зібрала речі. Тому швиденько вантажимо все в авто. Ніна Іванівна каже, що їхатиме до Павлограда на Дніпропетровщині. А там її вже зустрінуть родичі.

«Я ніколи і не думала звідси виїжджати. Прожила тут 46 років. [Я] сама росіянка. Але і досі не розумію, чому вони нас ненавидять», – плаче Ніна Іванівна.

А ми бачимо, як селянин швиденько ховається під дерево і показує на небо: мовляв, обережно, дрони!

Виходимо з авта, чуємо неприємний звук мопеда – у тилу він означає наближення «Шахеда», а тут, ближче до фронту, іншого російського ударного БпЛА, «Молнії». «Молнії» агресор оснащує протитанковими мінами.

Чутно, як безпілотник намагаються збити чергами з кулеметів. Звук мопеда віддаляється убік Дружківки.

Сідаємо в авто, нам треба їхати в той самий бік, куди полетів дрон. Над містом висить хмара чорного диму: російський безпілотник влучив у склад з водою та газованими напоями. Завалилося залізобетонне перекриття даху. Пожежники гасять полум’я. Обійшлося без жертв.

Ми доправляємо Ніну Іванівну до притулку. Вже звідти волонтери довезуть її до Павлограда.

Від Часового Яру до Костянтинівки

А в нас на черзі дві евакуації з Костянтинівки.

Наразі війська РФ прагнуть просунутися до цього містечка одразу з трьох сторін: із заходу від Покровська, із півдня від Торецька та зі сходу від Часового Яру.

Костянтинівку армія РФ щоденно б’є усією номенклатурою озброєнь: від FPV-дронів на оптоволокні до ствольної та реактивної артилерії та КАБів.

В’їзд до містечка перетворився на гру у хованки зі смертю: вже згоріла відома на всю Україну автозаправка ОККО; десь за кілометр до неї бачимо спалену дроном автівку.

Євген Ткачов зупиняє авто біля Алеї слави. Виходимо, і в очі одразу впадає російське оптоволокно: воно звисає зі стовпів уздовж дороги. Швиденько розвертаємося і їдемо в інший район.

На центральному проспекті Ломоносова бачимо ще одну спалену БпЛА автівку, проїжджаємо повз будівлю податкової адміністрації і бачимо рештки автомобіля, в якому через удар російської «Молнії» загинув місцевий таксист.

Їдемо далі, об’їжджаємо невеличку вирву посеред дороги – це слід атаки російського FPV-дрона.

У місцевому тимчасовому притулку для переселенців забираємо Володимира Миколайовича. Йому 76 років. Упродовж місяця Володимир Миколайович живе у Костянтинівці. Сюди він переїхав з села Миколаївка біля Часового Яру. Наразі від його села до «сірої зони» – трохи більше кілометра.

«Моє село зараз повністю знищили. Шифера немає, вода прямо в хати заливається. Там мої собаки лишилися. Не знаю, чи подохнуть вони, чи ні, – розводить руками старенький і вантажить у машину пожитки. – Їх же ніхто не годує. Чи, може, вони самі собі щось знайдуть?»

З Костянтинівки, каже, вирішив евакуюватися через щоденні жорстокі удари російських військ.

«Б’ють і б’ють. Звісно що страшно. А кому тут не буде страшно в час наш?! » – каже Володимир Миколайович.

Рушаємо. Вулиці Костянтинівки геть порожні. То тут, то там видно поодиноких перехожих. Повітря здається важким і густим через постійне відчуття небезпеки.

На виїзді з Костянтинівки проїжджаємо повз шиномонтаж: він ще димить, співробітник без поспіху підмітає уламки – такі наслідки російської дронової атаки.

Без пригод відвозимо дідуся до притулку і ще раз заїжджаємо до міста. За адресою на нас уже чекають.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Можна констатувати початок битви за Костянтинівку». Армія РФ стирає місто і підступає

Надія на повернення лишається

Подвір’ям, тримаючись за ходунці, повільно пересувається 85-річна Марія Миколаївна. Її супроводжує донька Оксана. Каже, що їдуть до Кременчука. Там винайняли квартиру.

«Дуже довго ми не наважувалися на цей крок. Але ми стежимо за новинами і розуміємо, що час настав. Але ми сподіваємося на найкраще, що колись повернемося додому», – зітхає Оксана.

Євген Ткачов обережно та непоспіхом допомагає Марії Миколаївні вмоститися на пасажирському сидінні.

Дорогою Оксана розповідає, що через обстріли та збирання речей упродовж тижня не виходила на вулицю.

«Дуже важкі були збори. Дуже важко наважитися виїхати. А зараз, покидаючи рідний дім, відчуваю не тугу, а – полегшення. Можливо це знак, що ми повернемось», – ділиться Оксана.

Її зі старенькою мамою теж влаштовують у медичному евакуаційному автомобілі. Увесь шлях до Кременчука вони здолають під наглядом медичних працівників.

Згодом бачимо, як над Дружківкою виростає характерний «гриб» після прильоту керованої авіабомби. Цього разу минулося без жертв.

Евакуація з Донеччини триває.

64 жителя Донеччини, з них 17 дітей і 12 маломобільних, безкоштовно розселили в Києві, Чернівецькій, Вінницькій, Львівській і Закарпатській областях за тиждень, повідомив глава Донецької ОВА Вадим Філашкін 10 червня у телеграмі.Загалом, за даними ОВА, від початку 2025 року з регіону евакуювали 856 осіб, з них 152 дитини.

У ніч проти 16 червня, як повідомили Повітряні сили ЗСУ, українські військові знешкодили 125 із 138 дронів, якими сили РФ атакували Україну.Основний напрямок удару – Донеччина. Філашкін у телеграмі повідомив, що в області минулої доби внаслідок російських обстрілівзагинули шестеро людей, ще троє дістали поранень. За його даними, троє загинули у Багатирі Великоновосілківської громади, двоє у Покровську, одна людина у Костянтинівці.

Керівництво Росії заперечує, що російська армія під час повномасштабної війни завдає цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі міст і сіл України, убиваючи цивільне населення і руйнуючи лікарні, школи, дитячі садочки, об’єкти енергетики та водозабезпечення.

Українська влада і міжнародні організації кваліфікують ці удари як воєнні злочини Російської Федерації і наголошують, що вони мають цілеспрямований характер.

• Сергій Нужненко

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.